City Post

CityPost - Целый мир как один город
Главная » Статьи » Новости » Религия

Церква: Менеджер в рясі
  Результат виборів Патріарха Московського виявився до прикрого передбачуваним. Але найцікавіше тільки починається. Про митрополита Кирила відомо начебто все — і невідомо нічого. Виявиться він патріархом-реформатором чи консерватором? Буде він екуменістом чи ізоляціоністом? Покірно виконуватиме замовлення Кремля чи хоча б трохи поторгується? Якою буде його позиція щодо Української та інших зарубіжних церков? На жодне з цих запитань не можна відповісти нині більш-менш впевнено.


До часу смерті патріарха Алексія, будучи публічним політиком, митрополит Кирило набув репутації і впливу, які визначили його нинішню перемогу. Її особливо легко було прогнозувати з огляду на те, що альтернатива видавалася, м’яко кажучи, силуваною. Постать митрополита Климента лякає іноземне духівництво і паству РПЦ—РПЦЗ. Тихий, непомітний, обережний, у міру консервативний, сумлінний — загалом, ідеальна маріонетка. Нею він, на загальну думку, і є.


Якщо з митрополитом Климен­том «усе зрозуміло», то з митропо­литом Кирилом — «є надія». Для інтернаціонального собору (всього 44% делегатів були громадянами Росії) митрополит Кирило — публічна постать, чудовий оратор і дипломат — мав набагато презентабельніший вигляд. Річ не в його показній самостійності — у це навряд чи хтось щиро вірить. Він справляє враження людини, з якою можна домовлятися. Він не соромиться «бути собою» — що підкуповує, натякає на велику людську сміливість. Це «бути собою» не слід переоцінювати й навіть просто розуміти буквально. Оскільки для справжнього публічного політика і дипломата, яким митрополит Кирило, безумовно, є, «бути собою» означає «бути таким, як вам потрібно».

Багатонаціональний статус РПЦ, яким так пишається і який так хоче зберегти її «російське» ядро, зіграв із своїми апологетами лихий жарт: російська частина «помісного електорату» навряд чи залишилася задоволена результатами голосування, а може — навіть виборчим списком. Усередині російської частини РПЦ у митрополита Кирила найбільше опонентів. Якийсь він підозріливо «західний» — швидше Кенігсберзький, ніж Калінінградський. З ним пов’язані надії тих, хто хоче «прогресивних реформ» у російському православ’ї, — не найпопулярніший настрій у Росії. Останні два місяці патріарший місцеблюститель як міг намагався виправити цей перекіс у своїй репутації — його виступи були активно антизахідними й антиреформістськими. Але за півтора місяця не перебудуєш те, що будував багато років. Від повного неприйняття з боку російських виборців митрополита Кирила врятувало тільки те, що його головний опонент викликав ще менше симпатій.

Досі з постаттю митрополита Кирила пов’язувалися надії на подолання ізоляції російського православ’я і на розвиток екуменічного діалогу. Зокрема на це розраховував Ватикан, якому так і не вдалося налагодити діалог із патріархом Алексієм. Слід гадати, Апостольська столиця задоволена результатами патріарших виборів. Ось тільки чи не рано? Висловлені у Ватикані надії на «зміцнення і розвиток» — зайвий мінус у внутріросійський рейтинг митрополита Кирила. І він про це знає. Чи треба нагадувати, що недавній «діомідовський бунт» був спрямований переважно проти митрополита Кирила з його «західницт­вом» і «єрессю екуменізму»? У цього «бунту» якщо й не знайшлося багато активних послідовників, то «співчуваючих з окремих пунктів» було предосить. Доки при владі був помірковано консервативний патріарх Алексій, що відмовлявся від прямого діалогу з Ватиканом, митрополит Кирило, глава ВВЦЗ, за чином мав повне право бути «помірним екуменістом», тим паче що це поєднувалося з його політичними й економічними інтересами. Тепер «консервативна противага» зникла. Отже, доведеться коригувати власну позицію.


Втім, це не вимагатиме від нього великих зусиль. Йому досі непогано вдавалося не виглядати всередині країни надто вже «екуменічно». Відома його підтримка «Основ православної культури» як обов’язкового шкільного предмета для всіх — католиків, мусульман, іудеїв, атеїстів — на тій підставі, що вони громадяни Росії, «православної країни». А також його підтримка законів, які ставлять у неоднакові умови релігійні організації, зате дають можливість «успішніше боротися з прозелітизмом». До речі, проблема прозелітизму, зокрема католицького, й особливо — протестантського, недвозначно прозвучала у промові патріаршого намісника на відкритті Помісного собору. А чого варта підготовлена під керівництвом митрополита Кирила «Декларація про права та гідність людини» — «російська альтернатива» «Декларації прав людини», що поставила права людини в залежність від «набутих нею достоїнств» і прирівняла в цінності права людини з «моральністю» та «інтересами Батьківщини». Не такий уже він безнадійний «екуменіст» і «західник», цей митрополит Кирило.


І все ж митрополит Кирило став вибором швидше закордонної частини РПЦ, ніж «вітчизняної». А жити і працювати йому — в Росії. Йому ще належить прилаштуватися до нинішнього політичного бомонду Росії — поки що на тлі російської влади він має надто яскравий вигляд. Чи зуміє він «відповідати»? Чи претендуватиме на місце «духовного лідера нації»? І скільки часу він зуміє протриматися в цьому статусі й на престолі? Навіть у ті часи, коли він щосили стримувався, аби не затьмарювати першу особу церкви — патріарха Алексія, — у нього це виходило через раз. При тому що він не надто популярний серед російського духівництва, це серйозна вада.


Доки це залишатиметься його слабким місцем, світська влада може спокійно спостерігати за сходженням новообраного патріарха. Той, хто не має надійних основ у вигляді підтримки мас, недовго залишиться некерованим. Крім того, митрополит Кирило давно зарекомендував себе прибічником зрощення світської і церковної влади — що зовсім не суперечить інтересам Кремля. Правда, він ніколи не приховував, що церква при такому зрощенні має отримати право визначати духовні (фактично — ідеологічні) вектори держави. Саме визначати, а не обслуговувати, як було досі.


Для реалізації цієї програми йому доведеться заручатися підтримкою насамперед «своїх». Близькі до митрополита люди кажуть, що він має намір спрямувати свої здібності до діалогу передовсім «всередину» — для подолання поділів усередині РПЦ. Ні для кого не секрет, що ці «поділи» мають не тільки ієрархічну природу — поділи між духівництвом різних рівнів, духівництвом і паствою, — а й «кланову». Об’єднати РПЦ — не в останню чергу означає так чи інакше скасувати «клани».


Митрополит Кирило — «менеджер», а не якийсь там адміністративно непридатний «молитвеник» — саме так позиціювали свого кандидата піарники митрополита Кирила. Не обдурили. Він справді ефективний і не надто перебірливий у засобах. Усе, що йому було потрібно, — було зроблено у стислі терміни й без «незручностей». Його обрано патріархом, затверджено змінений під його керівництвом статут РПЦ — що, зокрема, позбавляє Помісні собори справжньої влади в церкві. А болісне «українське питання» навіть не виникло на горизонті. Його «задавили» на далеких підступах — ще в Києві. Не було таємницею, що делегація УПЦ планує звернутися до Помісного собору з проханням внести ясність у статус своєї церкви. Це було б досить неприємно для митрополита Кирила. З одного боку, «широку автономію УПЦ» відбито у статуті РПЦ, який дуже потрібно затвердити. З іншого — визначення автономного статусу УПЦ Помісним собором було б ударом по іміджу нового патріарха. Всім відомо, як трепетно Москва — як церковна, так і світська — ставиться до «єдності».


Комбінація, розіграна в Києві, уже неодноразово описана в пресі: Одеський, Донецький, Буковинський архієреї виступили проти рішень митрополита Володимира, фактично зірвавши підписання резолюції під час зборів делегатів собору в Києві. Після цієї негарної історії спостерігачі всерйоз заговорили про наміри цих архієреїв усунути митрополита Володимира й замінити його митрополитом Одеським Агафангелом, відомим прибічником зміни статусу УПЦ знову на екзархат РПЦ. У цьому вбачають «руку Кирила» і прогнозують амбіційному владиці підтримку нового патріарха в його планах на київську кафедру як плату за добре зіграну роль.


Та тільки навряд чи митрополит Кирило на це піде. Значно вигідніше мати в Україні добру архієрейську чвару, ніж ще один розкол.

Багато про що свідчать і обставини обрання патріарха. Адже річ не тільки в тому, «чесно чи нечесно». Та чи не дивно, що перед самим початком Архієрейського собору раптом «абсолютно випадково» перестали працювати кілька інтернет-сайтів, які публікували інформацію, відмінну від офіційної позиції Московської патріархії. Зокрема «ліг» найбільший релігійно-новинний проект Рунету Портал-Сredo (www.portal-credo.ru). Цей ресурс давно мозолив очі митрополитові Кирилу. Редакція однозначно пов’язала раптове «падіння» сайта з Помісним собором і зусиллями силових структур РФ. Одночасно були закриті або піддалися dos-атакам ресурси прибічників єпископа Діоміда і РПАЦ.


Заходи безпеки — або, швидше, ізоляції — Помісного собору також вражали розмахом. І вибірковістю, звісно ж. Оточення, перекриті вулиці, патрулі, які заштовхують назад у метро всіх «підозрілих» молитвеників. ГУВС Москви стягнуло до храму Христа Спасителя — місця проведення собору — 12 тисяч ОМОНівців і бійців внутрішніх військ. При цьому через потужні кордони якимось чином просочилися з пікетами дорогі серцю патріаршого намісника «Наші». Тільки їм і скандальному «Союзу православних хоругвоносців», які пристали до них (і до митрополита Кирила, зрозуміло) влада Москви видала дозволи на проведення пікетів у дні собору. Виправдання, що «хтось розіслав sms про підготовку провокацій», м’яко кажучи, видаються штучними.


Собор, який обрав митрополита Кирила патріархом, виявився дуже нетривалим — кажуть, чи не найкороткочаснішим в історії РПЦ. На нього, всупереч очікуванням, не було винесено жодних доленосних рішень. Власне, він і не вирішує тепер нічого, цей Помісний собор. Нова церковна еліта вслід за своїми світськими колегами вимовляє слово «демокра­тія» з ноткою іронії. «Патріарха єльцинського типу» — трохи зіпсова­ного, з одного боку, номенклатур­ними «гальмами», з іншого — демократичним душком, Алексія Другого логічно має змінити патріарх путінського типу. Жорсткий, телегенічний, умілий маніпулятор, пардон — менеджер. Не повинен соромитися свого минулого. Як сказав одного разу новообраний Патріарх Московський, служба
В.Путіна в КДБ була «вибором шляху», і вона анітрохи не заважає йому бути й залишатися «віруючою людиною».

Слід гадати, вони спрацюються.


Джерело: Дзеркало Тижня

http://www.dt.ua/1000/1550/65281/
Категория: Религия | Добавил: CITYPOST (31/01/2009)
Просмотров: 1636 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Подобные материалы:
Всего комментариев: 1
avatar
1
Shiver me tibmers, them's some great information.
avatar